Кузня на території табору вже діє

7FptLL44eoI

Під час фестивалю «Покровський вітер» 14 жовтня 2016 року на території козацького табору «Гайдамаки» почала діяти кузня, унікальна тим, що ви можете замовити для себе майстер-клас по виготовленню кованого вироба і навіть  змайструвати підгову на щастя. Телефонуйте 067-94- 67- 801 і замовляйте майстер-класи та чаювання із ковалем Совою .

XJf98zS8uGs

Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки були відомі на землях сучасної України ще задовго до н.е., що значною мірою було зумовлене багатими покладами червоного і бурого залізняка та болотяних руд — на Закарпатті, Буковині, Галичині, Поліссі, Середній Наддніпрянщині тощо.

Болотяна руда легко піддавалася обробці найпримітивнішими способами. У горні вже при температурі 700-800 °С вона перетворювалася на густу залізну масу (крицю). Цю масу із залишками шлаку та окалини знову обпалювали і перековували, доки залізо не очищалося та не набувало необхідних властивостей. Отже, чи не кожний селянин міг добувати собі матеріал для виготовлення сокири, мотики, заступа, наральника, цвяхів тощо. Оскільки справа це достатньо трудоємка, металургія дуже рано відокремилася в окремий рід занять.

Вже у Х—ХІ ст.ст. ковальська майстерність досягла такого високо рівня, що деякі способи обробки заліза і технології виготовлення знарядь праці і предметів побутового призначення були такими, як відомі нам тепер.

Від Середньовіччя і пізніше ковалі і Україні були постійні і мандрівні.  Постійні ковалі, ті що влаштовували стаціонарну кузню на селі. У XVII-XIX ст.ст. такі влаштовувалися чи не в кожному українському селі. Це була невелика зрубна однокамерна хатина, обладнана горном, ковальським міхом, коритом (довбнею) і діжками з водою для гартування, стояком для підковки чобіт.

Ковальський реманент включав:

  • ковадло з конусом (дзюбом) з одного і приплюснутою почвою з іншого боку;
  • маленьке ковадло;
  • молот двуручний;
  • молот одноручний;
  • молот-пробійник;
  • рубило;
  • зубило;
  • лещата (або щипці);
  • ножиці;
  • розточка для копит;
  • різні ножівки, ключі для нарізання гвинтів тощо.

Нагріті в ковальському горні, в якому палахкотіло деревне вугілля, залізо або сталь розжарювали шляхом роздмухування полум’я за допомогою ковальського міха із соплом. Нерідко коваль мав підручного (або хлопця-учня), що в такому разі правив за молотобійця. Тримаючи кліщами предмет, що лежав на ковадлі, коваль ударами молотка показував молотобійцю куди бити молотом, щоб надати предметові потрібної форми. Під кінець предмет опускали в холодну воду для гартування.

Крім власне кування металу, українські ковалі виконували значний обсяг слюсарних робіт.

Від назви фаху робітника, який займається ковальством, — коваля — походять популярні прізвища в багатох народів світу. Це і українські прзвища Коваль, Коваленко, Ковальчук і англійське Сміт (англ. Smith), німецьке Шмідт (нім. Schmied, поширеніша форма написання прізвища Schmidt) тощо.

Образ коваля є популярним у світових міфології, фольклорі та мистецтві.

Відомі ковалі з міфології та мистецтва:

  • Гефест — давньогрецький бог вогню (та його давньоримський відповідник Вулкан);
  • Сварог — давньослов’янський бог неба і небесного вогню;
  • Вакула — головний герой опери П.І. Чайковського «Черевички» (навіть початково мала назву «Коваль Вакула»)

Зараз ковальство є доволі популярним, але рідкісним ремеслом. В Україні, особливо на заході, проводяться різноманітні заходи з популяризації ковальства, напр. у Івано-Франківську міжнародне «Свято ковалів», у Львові — Всеукраїнський фестиваль Залізний Лев.

Замовлення майстер-класів та кованих виробів за номером 067 94 67 801.

м.Рівне, вул. Млинівська 24 а, Козацький табір «Гайдамаки».cropped-TopLabel_3.png

 


Комментирование запрещено