Кузня

Ковальство — обробка металів способом гарячого кування. На території України сформувалося ще у давньоруський період. З розвитком обробки металів у XV—XVI ст. від ковальства відокремилися більш вузькі спеціалізації по виготовленню голок, годинників, ювелірних виробів (золотарство), котрі зосередилися у містах.

У XVIII—XIX ст. майже в кожному селі були розташовані, як правило на околиці, кузні, шановані серед селян споруди — звичайно зрубні, вкриті гонтом або дошками будівлі, у яких були горно, закріплене на вертикальній колоді кувадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт.
У коваля можна було не лише замовити серп, ніж чи сапу, підкувати коня тощо, а й почути свіжі новини.

Біля кузні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив’язування коней, коли їх підковували. Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів та малих молотків, обценьків, рубил, пробійників та ін. Наприкінці XIX ст. з’явилися гайкові ключі, ключі для нарізання різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу тощо.

Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло деревне вугілля (горіння підсилювалося роздмухуванням полум’я за допомогою міхів), далі брав кліщами залізо, клав його на кувадло та бив по ньому молотом, падаючи предметові потрібної форми. Часто ковалеві допомагав помічник — звичайно підліток, що виконував обов’язки молотобійця. Викувавши річ, її кидали у корито з водою для загартування.

Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса. Українські ковалі вміли також плавити мідь та інші благородні метали, володіли майстерністю не тільки загартування металів із відпуском, а й цементації та зварювання.

Селяни з великою пошаною і водночас із певною упередженістю ставилися до ковалів як до чарівників-добродіїв, що володіють складним і таємничим мистецтвом перетворення металу на ті чи інші речі. В них бачили захисників від нечистої сили, «ковалів людської долі». Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків, своєрідним клубом. Ковальський промисел в Україні масово існував аж до середини минулого століття.

Козацький табір «Гайдамаки» вирішив відродити давні народні традиції. І ось 14 жовтня 2016 року на території козацького табору «Гайдамаки» відкрилася кузня. Початок її роботи був приурочений до великого свята Покрови Божої Матері та фестивалю «Покровський вітер». Кузня є унікальна тим, що ви можете замовити для себе майстер-клас по виготовленню кованих виробів і навіть змайструвати підкову “на щастя”.

Ідея створення такої кузні появилася кілька років тому. І ми поступово, крок за кроком, рухалися в напрямку її втілення. Спочатку дістали старі шпали для фундаменту і каркасу. Фундамент допоміг зробити, точніше керував його будівництвом батько одного зі спасівців — Олександр. Потім хлопці почали зводити стіни. Стіни викладалися з соломи змішаної з глиною. Кузня помалу зростала і врешті-решт будівництво було завершено.
Паралельно з будівництвом збиралося і ковальське приладдя — велика наковальня, міхи для роздування вогню, молотки і молоти.


Комментирование запрещено